МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ ГЛУХИХ

Історія – це свідок минулого,
світло істини, жива пам’ять,
вчителі життя, вісник давнини…

Цицерон

 

 

Історія та культура взаємопов’язані тим, що одночасно зберігається минуле та хід історичного розвитку, а також спостерігається сукупність досягнень суспільства у виробничій, суспільній та інтелектуальній сферах. Історичний розвиток у фактах та подіях відображено в посібниках, часописах, газетах, а предмети старовини збережені в музеях. На сучасному етапі у світі існує безліч музеїв – археологічних, історичних, природознавчих, художніх, де експонуються речі різних епох, які свідчать про особливості людської цивілізації в різні періоди розвитку.

Музей історії глухих є першим унікальним музеєм за часів Радянського Союзу та сучасної України. Естафету створення таких музеїв підтримали у різних містах та країнах, зокрема, у Москві, Санкт-Петербурзі, Саратові, Кірові, Челябінську, Воронежі, Ризі та Мінську, Болгарії. Музей історії товариства нечуючих розповідає про становлення та розвиток, досягнення нечуючих не лише на теренах української держави, а й в інших країнах світу. Ідея створення музею історії глухих належить  Віктору Сергійовичу Скурчинському, глухому працівнику взуттєвої фабрики. Він, не маючи освіти, не володіючи мовою, від природи був допитливим, цікавився  навколишнім, сприймав інформацію лише візуально. І одного разу батько каже синові, Володимиру Скурчинському: «У світі, наскільки мені відомо, існують музеї про тварин, жуків й метеликів. Чому ж нема про нас, глухих людей, про яких є що розповісти?!»

Батькова ідея дуже захопила молодого юнака, який став збирати матеріали, документи, факти для створення майбутнього музею історії глухих, і так захопився, що ця справа стала метою всього життя.

скурчинский 6x45

Засновник та директор музею

Перші різноманітні матеріали збиралися на київських підприємствах УТОГ та серед членів товариства, де працював Володимир Скурчинський. Найціннішими експонатами музею стали матеріали із сімейного архіву Курчинських, які розповідають про дореволюційне Імператорське училище для глухих у Санкт-Петербурзі, що перебувало під опікою імператриці Марії Федорівни, в якому навчався З. П. Курчинський. Близько ста різних фотоматеріалів надав музею нечуючих В.Козаченко. А пізніше особливо велику допомогу у розширенні експонатів музею надали колишні спеціалісті І. А. Сапожніков та заступник директора УВП №3 Ш. М. Балясний. Було виділено приміщення у Київському Будинку культури УТОГ. До створення експозицій музею залучалися нечуючі активісти, які не були байдужим до його долі. 4-го листопада 1967 року Музей історії глухих почав відлік часу своєї власної історії.

Директором на громадських засадах призначили його ініціатора, збирача інформації нечуючих – Володимира Вікторовича Скурчинського, фахового працівника учбово-підприємницького металокомбінату №2 УТОГ. Першими відвідувачами були не лише нечуючі кияни, але й гості з усієї території України та Росії, які відпочивали у Будинку відпочинку «Сосновий бір» (зараз НВЦ УТОГ). Емоційно схвильовані побаченим, відвідувачі зрозумілі, що Музей історії глухих потрібен, тому самі приносили й присилали поштою матеріали та експонати. Зараз у музеї понад 150 різних виробів мистецтва, приблизно 40 тисяч фотоматеріалів, з них близько 100 – дореволюційних, незліченна кількість різних буклетів, часописів, вирізок з газет, букварів, різноманітних книг, у тому числі близько 100 жестівників з різних країн світу.

За матеріалами музею студенти різних спеціальностей мають змогу готувати курсові та дипломні роботи на різноманітні теми з сурдопедагогіки та сурдопсихології, культури, соціології та ін. Завдяки його експонатам та цінним архівним матеріалами було захищено декілька кандидатських дисертацій глухими спеціалістами. Експонати Музею історії УТОГ розповідають про людей які зуміли довести і доводять, що людям з порушеннями слуху підвласне все: здійснювати подвигу у воєнний час і на трудовому фронті, досягати спортивних перемог; реалізовувати свої таланти і здібності, і просто бути гідними громадянами своєї країни.

Огляд музейних експонатів починається з розділу, присвяченого сурдопедагогіці «Загальна сурдопедагогіка», «Освітні заклади в Україні». З великого портрета дивиться Мойсей Яворський – засновник першої церковно-приходської школи для глухонімих дітей у селі Максимовичі Київської губернії (1897 р.). Наявність великої кількості глухих, бажаючих навчатися, стало поштовхом для відкриття Київським опікунським відділом спеціальної школи-інтернату для глухонімих дітей у м. Києві у 1900 році. Першим директором була Н.К. Парканова. На портретах – видатні вітчизняні та зарубіжні вчені XVII – XX століть. Під склом знаходяться посібники з навчання та виховання глухих дітей та зразки документів XIX – початку XX ст. Зібрано багато матеріалів (з 1926 р.) випускників ВУПКІ (Всеукраїнські політехнічні курси інвалідів). В Музеї історії УТОГ зберігається повне зібрання радянського (російського) часопису «В Едиком строю» з 1957 року до нашого часу, а також всі примірники газети УТОГ «Наше життя». Найунікальніші експонати музею – це часопис «Життя глухонімих» (1933- 1937 рр.), де друкували свої наукові статті вчені – сурдопедагоги М.М. Лаговський, О.І. Дячков та інші. Зберігаються в архіві номери першої газети «Глухонімий Україні» (1935 р.), фотознімки відомого фотомайстра Карла Булла, а саме знімок першого випуску групи нечуючих імператорської гімназії, й перші «Букварі» з вивчення жестової мови. В архіві музею можна побачити посібники, буклети, жестівники з вивчення жестової мови, видані не лише в Україні, але і в Росії, Болгарії, Німеччині, США та інших країнах світу.

У музеї є цікавий розділ «Сурдотехніка» — на експозиційній вітрині представлені слухові апарати: від гучномовця К.Е. Ціолковського до сучасної сурдоапаратури колективного та індивідуального користування. У Розділі «УТОГ в роки Великої Вітчизняної війни» розповідається про суворі іспити нечуючих, які не чують гуркоту ворожих бомбардувальників, свисту куль, вибухів снарядів. Але люди, позбавлені слуху, не позбавлені великого почуття патріотизму, непримиренної ненависті до окупантів. Вони мужньо боролися на фронті, працювали до знесилення в тилу ворога, боролися з фашистами в партизанських загонах, у глибокому підпіллі. Знаходячись в окупованому Києві, вони перешкоджали налагоджувати виробництво і вивозити награбоване до Німеччини. Підприємства УТОГ випускали продукцію для армії: сорочки, шкарпетки, рушники, постільну білизну для шпиталів. На стендах музею історії УТОГ – зразки виробів з підприємств УТОГ, які виготовляли в різні часи чавуни, металеві ліжка, посуд з алюмінію, електроприлади тощо.

У музеї є розділ присвячений видатним людям УТОГ – керівникам, головам товариства, а також глухим поетам, художникам, сурдоперекладачам. Вражає розділ про успіхи і перемоги глухих спортсменів, можливості нечуючої людини. Із року в рік зростає їхня майстерність, примножуються спортивні рекорди з легкої атлетики, лижного спорту, греблі, плавання, велоспорту, шахів та шашок, футболу, баскетболу, настільного тенісу та спортивного орієнтування.

У розділі «Культура нечуючих» ведеться мова про учасників художньої самодіяльності та акторів театру «Райдуга», які своїм талантом і майстерністю підкорили не лише глядачів України, але й далекого й ближнього зарубіжжя.

Враження від побаченого і почутого залишиться в пам’яті відвідувачів надовго, про що свідчать їхні відгуки у музейній книзі. Про експонати музею історії УТОГ, про кожен з розділів можна розповідати дуже-дуже багато, але як мовиться: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», тому двері музею УТОГ завжди відчинені…